Федерация профсоюзов Одесской области


Працівник з інвалідністю: чи існують обмеження щодо посад PDF Печать E-mail

13.05.19

· Права громадян, зокрема  людей з інвалідністю, на працю закріплені у ст. 43 Конституції України, у якій визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

· Статтею 22 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП)  забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

· Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається.

· Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

· Відповідно до ч. 5 ст. 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

· Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані створювати для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

· Отже, роботодавець визначає можливість та умови виконання конкретної роботи особою з інвалідністю відповідно до індивідуальної програми реабілітації, яка видається МСЕК, та є обов’язковою для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, підприємствами, установами, організаціями, в яких працює або перебуває особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форм власності, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

· Додатково повідомляємо, що відповідно до ст. 25 зазначеного Закону підприємства, установи та організації, фізичні особи, які використовують найману працю, створюють безпечні і не шкідливі для здоров’я умови праці, вживають заходів до запобігання інвалідності та відновлення працездатності осіб з інвалідністю. У разі працевлаштування особам з інвалідністю забезпечують розумне пристосування робочих місць.

· Згідно зі статтею 170 КЗпП працівників, які потребують за станом здоров’я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

· При переведенні за станом здоров’я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається матеріальне забезпечення за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням.

· Відповідно до роз’яснення, наданого листом Мінсоцполітики від 28.2.2011 р. № 376/13/133-11, якщо у рекомендаціях медико-соціальної експертної комісії зазначено, що працівник-інвалід може працювати за своєю посадою на умовах «скороченого робочого дня», роботодавець на прохання інваліда зобов’язаний встановити йому неповний робочий час відповідно до ст. 172 КЗпП. Для цього працівник-інвалід подає заяву про встановлення неповного робочого часу, а роботодавець видає відповідний наказ. У разі незгоди інваліда на переведення його на неповний робочий день роботодавець не має права в односторонньому порядку встановити йому неповний робочий день.

· Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення і кількості годин роботи упродовж дня, і кількості робочих днів впродовж тижня. Роботодавець зобов’язаний на прохання працівника, що має право на неповний робочий час, встановити робочий час тієї тривалості, про яку просить працівник.

· Такий режим роботи може встановлюватися за угодою між працівником і власником як під час прийняття на роботу, так і згодом.

· Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

· Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП).

· https://buhgalter911.com/uk