Які положення доцільно включати до тексту, а яких можна чи навіть варто уникати Печать

05.03.17

Владислав ПЕНЬОНЖКО, юрист, м.Тернопіль, ЗіБ.

У практиці цивільно-правових відносин часто зустрічаються громіздкі договори, в яких сторони намагаються деталізувати положення, щоб захистити свої інтереси. Проте інколи одних лише істотних умов може бути цілком достатньо.

 

Обмежитися істотними

Розглянемо ситуацію, коли сторони підписали договір, що складається лише з одного речення.

«Громадянин (П.І.Б.) зобов’язується передати у власність ТОВ «Х» швейну машину моделі «N», а ТОВ «Х» зобов’язується прийняти її та оплатити».

Попри скромний обсяг цього документа, він є повноцінним цивільно-правовим договором купівлі-продажу та породжує для сторін відповідні правовідносини, на які поширюється дія положень Цивільного кодексу. З’ясуємо, чому.

Стаття 638 ЦК визначає як умову укладення договору досягнення згоди щодо всіх його істотних умов, до яких у будь-якому випадку належать умови про предмет договору та умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для конкретного виду договорів, а також умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

З аналізу гл.54 ЦК випливає, що до істотних умов усіх договорів купівлі-продажу, крім предмета, належать також умови щодо кількості товару.

У договорі, що розглядається, сторони визначили як предмет договору, так і кількість товару, виходячи з того, що словосполучення «швейна машина» вжито в однині. Отже, за умови, що ні продавець, ні покупець не висували якихось додаткових вимог, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов цього правочину.

Звісно, в подальшому при виконанні такого договору може виникнути багато питань: в який строк продавцеві слід передати товар, яка сума підлягає оплаті покупцем та інші. Проте ці питання чітко врегульовані навіть попри те, що сторони залишили їх поза увагою. Річ у тім, що на підставі ч.1 ст.628 ЦК до договору «автоматично» включаються умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства, незважаючи на те, чи присутні вони безпосередньо в тексті документа. Це дає можливість заповнити прогалини, якщо сторони з якихось причин не передбачили умов, в яких при виконанні правочину виникне потреба.

Так, у випадку незазначення ціни товару, що, за загальним правилом, допускається ст.691 ЦК (щоправда, Верховний Суд України у своїй практиці відносить ціну до істотних умов договору купівлі-продажу), вартість установлюватиметься, виходячи із ринкових цін на аналогічні товари.

У свою чергу, якщо не визначено строку передання товару, він передається протягом 7 днів від дня пред’явлення покупцем вимоги (стст.663 та 530 ЦК).

Якщо ж не було врегульовано питання комплектності товару, продавець повинен передати товар, комплектність якого відповідатиме звичаям ділового обороту або іншим вимогам, що звичайно ставляться (ч.2 ст.682 ЦК).

Звісно, відсутність таких умов може спричинити певні незручності для сторін, проте на юридичну силу договору жодним чином не впливає.

Правовстановлюючі домовленості

Також виникає питання: які положення доцільно включати до тексту договору, а яких можна чи навіть варто уникати? Яким великим за обсягом не був би договір, усі його положення можна поділити на три групи:

• правовстановлюючі (встановлюють права та обов’язки сторін);

• дублюючі (повторюють за своїм змістом норми, передбачені законодавством);

• недійсні (суперечать законодавству).

Правовстановлюючий характер мають істотні умови та умови договору, що регулюють відносини сторін інакше, ніж це визначено законодавством. Так, умова щодо відстрочення оплати товару буде правовстановлюючою. Адже за її відсутності товар підлягатиме оплаті відразу після його отримання або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (ч.1 ст.692 ЦК).

Дублюючі норми мають швидше інформативний характер — як нагадування про об’єктивне існування певних правових норм, що регулюють взаємовідносини сторін. Так, пункт, яким передбачено стягнення 3% річних у випадку несвоєчасної оплати товару, дублює положення ст.625 ЦК.

Недійсні положення суперечать вимогам законодавства і до відносин сторін не застосовуються. Як приклад можна навести умову про скорочення строку позовної давності, що забороняється ч.2 ст.259 ЦК. Щоправда, недійсність окремого пункту договору необов’язково тягне за собою недійсність договору в цілому (ст.217 ЦК).

Вирішення спорів

Пункт «Всі спори між сторонами за цим договором вирішуються в суді» дублюватиме чинні законодавчі положення. Адже і за його відсутності сторони можуть звернутися до суду. Відповідне право передбачено процесуальним законом.

Натомість третейське застереження матиме правовстановлюючий характер, оскільки передання спору на вирішення третейського суду можливе тільки за домовленістю сторін.

Нарешті, пункт «Вирішення спорів за цим договором у судовому порядку не допускається» буде недійсним, оскільки відмова від права на звернення до суду суперечить ч.3 ст.3 Цивільного процесуального кодексу.

Отже, до тексту договору слід включати істотні умови, а також положення, що регулюватимуть відносини сторін інакше, ніж це встановлено диспозитивними нормами законодавства.

По материалам

Бухгалтер 911